Соснова шишка
Сосновий ліс співає, шумить і маленька шишка, не втримавшись на дереві, обірвалася. Вона впала і вперше відчула землю. Їй тут сподобалося. Земля стійка, хоча гойдатися на гілках приємніше, веселіше и цікавіше.
Шишка на землі лежить і думає: навіщо вона впала і навіщо вона сюди потрапила?
Не довго їй довелося мріяти, заснула вона під сніговою ковдрою та проспала всю зиму. Лише прокинувшись, їй захотілося знову побачити світло.
Зібравши всю свою силу, вона почала тягтися до світла. Їй нелегко довелося, та всі її старання не були марними. І незабаром діти побачили паросток зелений, що радіє життю. Зелені голочки качалися на вітрі і тихо наспівували в такт пісні вітру і дощу, тяглися до сонця, виявляючи вічний плин життя.
Пролунав тихий сміх, і перші промені сонця потяглися до землі. Тихо і зачаровано стояла маленька істота і дзвінким розсипом-капельками сміялася. Що викликало сміх? Відчуття прекрасного – навкруги чудової краси краєвид. Ось снігові гори вітають пухнасті хмари. Ось тиха річка заблищала під промінням сонця. А ось і лісові звірі вийшли на водопій. В усьому гармонія і спокій, умиротворення і радість.
Заплющ очі і постарайся побачити цю чудову красу. Уяви її собі і привітай все, що радіє життю.
Ким була ця маленька істота?
Хто це був, як ти гадаєш?
Розкажи та намалюй.
Різдво
Ця притча, вірніше маленька бувальщина, розказана для того, щоб ти вчився не лише слухати, а й уявляти розказане. Мова піде про тихий вечір і маленький сільський будиночок, про його мешканців.
Вечір. Чути тихе шелестіння поснулих трав. Це вітерець співає їм свою колискову пісеньку, і місяць сяючим серпом визирає з-за хмар. Погода благодатна, і повітря наповнене свіжістю. У маленькому затишному будиночку запалився вогник, і всі мешканці будинку зібралися в одному місці, із захопленням розглядаючи когось.
Але кого? Як ти гадаєш?
Прочини тихенько незамкнені двері і зайди до будинку, бо сьогодні двері відчинені для тих, хто може розділити радість.
Кого ти бачиш?
Хто там?
Чи бачиш маленьке дитя, що викликає захват і захоплення у всіх присутніх? Усі з надією і радістю дивляться на нього. Його тримає щаслива мати, даруючи йому погляд, повний ніжності, ласки і любові, з усмішкою розглядаючи його.
Хто ти, нова людино, что прийшла у цей світ?
Ким ти будеш?
Чи будеш сміливою і радісною, доброю і чуйною, адже багато чого залежить від тебе, від твоєї сили?
Ти зможеш відновити втрачені зв'язки, ти зможеш жити у просторі нового проживання, виключаючи все грубе і віджиле.
Поглянь на небо. Чи бачиш білого птаха, що летить? Він летить до тебе. Прийми його і скажи: «Я приймаю цей світ і все, що живе у ньому. Я житиму на цій Землі в любові і злагоді з усіма, що живуть тут.
Мир всьому існуючому!
Хай відновиться невидимий зв'язок через любов усього живого на планеті!
Я житиму в гармонії з усім
Квітка
Погляд ніжний і ласкавий упав на зворушливе творіння Землі. Ніжна й дивовижно гарна квітка стояла в оточенні посестер. Її пелюстки були рожевими, і світло сонця робило їх променистими.
Крапля роси заблищала діамантовим розсипом, різнобарв'ям переливів кольору. Світ комах з радістю брав участь у житті світу рослин.
Подивись уважно й дуже обережно на квітку, що росте поруч. Ти бачиш, як напрочуд красиво вона зроблена? Як пелюстки прикріплені на стеблі, як ніжні пилячки стикаються з маточкою? Квітка – жива. Вона дихає, відчуває, нехай не так, як ти, та все ж відчуває. Скажи їй добре слово – і вона відчує його. Ти сильний і сміливий, і квітка, як і будь-яка рослина, перед тобою – ніжне й трепетне створіння. Постав собі запитання: що таке краса? І вислови, що ти відчуваєш.
Чи відчуваєш ти, що всі рослини живі, що з ними можна спілкуватися, що вони відчувають тебе?
Про Божественне кохання
Як виявляє свої почуття море? Вітер? Людина?
Як ти відчуваєш прояви в різних формах життя любов Бога-Творця?
Вітер колише трави, обвіває їх, він же й піднімає хвилі моря. Всі відчувають його настрій. Усі здатні радіти життю й відчувати тривогу.
Подумай, для чого тобі дане життя?
Для пізнання його. Пізнання й проявлення себе в цьому світі. Ти прийшов у цей світ для пізнання й прояву своїх почуттів. Одним з головних почуттів є любов і її якісно вищий ступінь – Божественна любов.
Що це? Що є Божественна любов?
Це можливість глибокого самовираження, можливість віддачі, дарування своєї любові, не вимагаючи нічого навзамін. Це стан радості від цього великого почуття, яке переповнює серце.
Що це за почуття? Це почуття ніжності і спокою, почуття радості і щастя, коли весь світ сяє яскравими барвами й серце завмирає від захвату. Маленьке дитя так відчуває близькість із мамою, і ці почуття назавжди залишаються в пам'яті, и ти знаєш и пам'ятаєш, що таке любов.
А любов Божественна – це те почуття, що повністю охоплює тебе й занурює в стан блаженства і радості, умиротворення. Ось воно, справжнє щастя – любити все живе й відчувати любов у відповідь, таку ж, яку відчуває Творець до Своїх творінь.
Щастя, радість і блаженство – ось основні складові Божественної любові. Це той великий магніт, що утримує життя на Землі.
Любов – це стан Бога-Творця, це те велике почуття, що прийде до тебе через радість.
Сон радості
Одного разу тиха пташка заснула, і наснився їй такий сон. Яскраві крапельки роси світилися навкруги райдужним сяйвом. Безліч маленьких пташок сиділи навколо на гілках дерев і тріпотіли від радості.
Що викликало у них радість? Світанок, що наближався. Теплі лучі Сонця – вони пестили та зігрівали їх. Вони несли Світло та радість. Наша пташка спурхнула і підлетіла до інших пташок. Ласкаві лучі торкнулися її, і всі разом заспівали пісню світанку, виконуючи танець радості, купаючись у теплих сонячних лучах.
Пташка прокинулася і побачила, що вона не одна – безліч її братів і сестер прилетіли сюди зустрічати схід Сонця. Вони почали співати гімн Сонцю, і найкращий співак зграї виводив свої трелі, інші підспівували йому.
Маленька пташка завжди раніше мовчала. Вона була тиха і боязка. Вона полюбляла самотність, але вдруге вона згадала свій сон і чудову пісню світанку. Вона стрепенулася, пурхнула і влилася у стаю, у коло танцюючих і співаючих птахів. Радість охопила її. Вона заспівала свою дивовижну пісню. Усі пташки змовкли й поважно слухали її. Це була нова пісня, тож у їхній зграї не співав ніхто. І цього дня маленька пташка відчула собі найщасливішою.
Маленька зірка
Давай злетимо так високо, що світ Землі залишиться далеко внизу. І вся Земля сприйматиметься нами як планета. Ми летимо біля космічного простору на зустріч із зіркою, що недавно народилася. Вона здаля вітає нас. Вона рада нашій зустрічі. Вона поки що новонароджене дитя, мале і беззахисне, але таке, що пізнає життя.
Ось і зараз зірка вітає нас. Вона простягає до нас довгі лучі, утворюючи коридор – лінію білого світла. І ми летимо вже в цьому коридорі, що складається з безлічі світових іскрів.
Як гарно! Все блищить і світиться. Ми чуємо дивовижно ніжні звуки – це голос зірки. Ми наблизилися до зірки, яка вперше зустрічається з людиною.
Що ти хочеш їй сказати?
Як привітати?
Заплющ очі і спробуй побачити нашу зірку.
Білий кінь
Ранок. Відчуття свіжості пробудило коня. Він змахнув довгою білою гривою і побіг лісом. Добігши до кінця лісу, він зупинився і оглянувши новим поглядом знайомий йому з детства краєвид. Ось вони, ліс та поле. Ось озеро, що виблискує під лучами сонця. Кінь радісно заіржав, і місяць прокотився всім лісом. І відчуваючи радість у душі, щось невловимо нове, кінь глянувши на лісовий цвіт і задумався: чому розцвітає квітка і чому вона така гарна? Чому вона так пахне?
Повз нього пролетів яскравий птах. Кінь підвів очі і задумався: куди летить ця птиця і про що ця птиця так чудово співає?
Він глянув на озеро і почув ніжний подих вітерця. Кінь відповів йому звуками вітання і задумався: про що співає вітер?
Він глянув на поле, яке було схоже на водяну гладінь, і подумавши: чому така гарна природа?
Він підвівся на задніх ногах угору, радісно вітаючи все живе, відчуваючи в душі своє захоплення, почувши свою єдність зі світом.
музика
Є дивовижні звуки. Це звуки музики. Вони виявлені у звуках природи. Якщо поважно їх слухати, то можна багато чого почути, почути не лише звуки природи, а й її настрій.
Що тобі є музика? Чув ти такі звуки, що викликали в тобі сильні почуття, змушували тобі відчувати захоплення і любов, смуток і журбу? У мелодіях виявляється настрій природи, планет і зірок через космічні звуки.
Є співаючі планети. Їхні звуки чутні при наближенні до них. Іноді ці звуки такі прекрасні, що бажають проявитися для людини.
Все в природі має свій звук, хай навіть не завжди чутний тобою. Лісові звірі видають звуки, також і птахи. Є звуки дощу, вітру. Є звуки моря. Вони різноманітні, як звуки тихі штилі та грізні звуки прибою. Та звуки музики мають свій особливий гармонійний ряд, що виявляє настрій. Тиха, ніжна коліскова пісня відрізняється від маршу. Прислухайся до звуків музики, що виявляють різні настрої. Спробуй почувати, що виявляють ці звуки. Можеш ти почувати ці звуки так, що побачиш, що вони виявляють?
Звуки музыки складаються з першозвуків – нот, які, можливо, відомі тобі: це до, ре, мі, фа, сіль, ля, сі.
Послухай уважно ці музичні звуки та визнач, який звук найближчий тобі.
Мурашка-шукач
Почало світати, і краплі роси впали на трави. І маленька мурашка, напившись найчистішої вологи, продовжувала своє подорож.
Куди йде вона?
Що шукає?
Вона шукає мудрого вчителя, того, хто відкриє їй таємниці світу. Вона рушила в дорогу. Вона шукає скарби – знання, які вона принесе своїм побратимам, і вони зможуть по-новому жити, вчити дітей, будувати свої багатоповерхові житла.
Хтось має принести ці знання, хтось має виявляти нове бачення світу, дозволяючи при цьому всім по-новому дивитися на світ.
Мурашка була такою. Вона з радістю прийняла своє завдання, з радістю вирішила йти на пошуки знань. Вона вивчала і посягала на таємниці світу. Вона сприймала все з радістю. І світ відповідав їй тим самим. Ось зараз вона збагнула дивовижний смак найчистішої вологи і задумалася над її походженням. Ось вона побачила, як туча закрила сонечко, і гримнувши грім, і засвітила блискавка. Ні, вона не злякалася. Вона задумалася, бо була спостережливою і поважною. Вона навчалася жити у пізнанні навколишнього світу. Мурашечка щовечора замислювалася, що подарує їй день прийдешній. Яке нове відкриття здійснити вона? Вона думала, що повернеться в рідний мурашник і розповість усім про те, що вона знайшла наймудрішого вчителя – Природу. Саме вона навчила її багато чого, подарувала великі знання, відхиливши завісу над багатьма таємницями Творця.
Слон і бабочка
Слон спит і бачити сон: він літає, і уві сні він – бабочка. У нього ніжні, тонкі помережані крила. Він – маленька легка бабочка, яка пурхає біля усміхнених квітів, шепочучи їм ласкаві слова, насичуючись сладким нектаром.
О, як приємно літати, але як неприємно бути таким маленьким, тендітним та беззахисним! І бабочка мріє стати великим і сильним, найбільшим і найсильнішим. Він мріє подивитись на світ з висоти, відчуваючи себе сильним і могутнім. Безтурботно пурхаючи, бабочка мріє стати розумним, великим і сильним.
Несподівано пролунало якесь шурхотіння, і легке торкання розбудивши слона. Він відсахнувся і побачивши: це маленька і ніжна бабочка доторкнулася до нього. Поцілувавши білий квіток, він полетів далі у пошуках нового квітки-співрозмовника.
- Як добре бути бабочкою! – подумавши слон, з трудом підводячись.
Сонце і душа
Прислухайся до звуків природи. Прислухайся та відчуй, що бажає мовити своїм співом птах? Про що шепочуть трави? І що відчуваєш ти, підставляючи свої ладони під лагідне проміння Сонця?
Сонце веде розмову з твоєю душею. Воно, як мати, ласкаво обіймає, зігріваючи. Воно дає тобі тепло і тихо і ніжно шепоче тобі слова любові. Це дуже тонкий стан, і відстежити його можна лише після виникнення стану спокою та розчинення. Ти розчиняєшся у сонцях. Ти – живе створіння Всесвіту, ти – жива іскра Творця, і в єднанні із Сонцем, могутнім світилом, ти отримуєш силу Бога, пульсуюче, живе послання.
Сонце і душа єднаються у пориві щирих почуттів. Сонце дарує, даруєш і ти. Ви обмінюєтеся своїми почуттями, і Велика Душа спілкується з душею людською. Ви спілкуєтесь на найтоншому і найпроникливішому сприйнятті – сердечному, адже Сонце – це пульсуюче бризками вогню світило. Воно охоплює своєю енергією всі живі душі планет.
Ніжність і ласка, але й сила. Сонце і душа. Тонкий, дуже тонкий зв'язок між ними. Вони поєднані лучами, бо душа – це і є маленьке сонце. Вона може випромінювати Світло. Вона може світити і звеселяти світ своїм Світлом. Дві душі завжди знайдуть спосіб спілкування. Дві душі можуть спілкуватися мовою дотиків, мовою зрозумілою і доступною.
Простягни руки до проміння Сонця і відчуй, як ласкаві дольки входять у тебе, наповнюють тобі любов'ю. І в ту мить, коли ти збагнеш, що дарує Сонце, ти забажаєш відповісти йому через серце, через почуття любові у відповідь.
Вогонь, Вода та Повітря
Одного разу зустрілися Вогонь, Вода та Повітря і побачили чудову планету. Вона була чиста і нежна, як перлина.
– Я хочу проявити свою силу на цій планеті, – сказавши Вогонь. – Я пройду в недра її, і на ній зможуть жити багато живих істот, бо я буду зігрівати їх.
- Я теж хочу стати тією живучою вологою, що напоїти і дасть рух і зростання всьому живому, - сказала Вода.
– А я створю дивовижний простір єднання, дихання Життя, і всі живі істоти зможуть відчувати свою едність через мене, – сказав Повітря.
І планета прийняла їх, і вони стали частиною її. Тепер Вогонь, Вода і Повітря стали єдиними планетою, що прийняла їх, планетою, якій дали назву Земля. І сама Земля тепер носить у собі Вогонь, омивається Водами океанів, морів, річок та озер і захищена живим простором – Повітрям, і сама планета стала живою та люблячою, бо дає життя всьому живому.
Лісова історія
В одному маленькому лісі виріс молодий кущ. Він насолоджувався життям, і його сильна і єдина гілка розквітла – вкрилася гарними квітами. Але тут до лісу вбігла якась швидка істота і поламала єдину квітучу гілку куща. Здавалося, що життя куща припинилося – залишилося лише його коріння. Та наступної весни він зібрав усю свою силу, і одразу чотири паростки з'явилися з-під землі. Чотири гілки вкрилися квітами, але тут прибігли галасливі маленькі діти та зламали всі гілки.
Засумував кущ, знову лише коріння потужне і сильне залишилося у нього. Наступної весни шість бруньок дали погоні, і зі шкірного погону з'явилося ще по одному сильному паростку.
Кущ зацвів пишним цвітом, і тепер підбігло дрібне звірятко вже не змогло перегризти його, а лисиця, що підбігла, змогла сховатися під ним від дощових крапель. Але тут з'явилася маленька дитина, вона намагалася зламати одразу всі гілки і не змогла, бо вони наповнилися такою силою, що всі разом їх уже не можна було зламати.
День був сонячний. Чути було звуки музики. Вони виявлялися через спів птахів, дзижчання насекомих, бекання овець. Повітря спекотне. Такого дня зустрілися двоє друзів. Вони давно не бачилися і зраділи зустрічі. Вони були маленькими, але згадали, що дуже давно вони зустрічалися вже й розлучилися. Вони зберігали у своїй пам'яті спогади про ті години, коли світ був улаштований інакше. Вони пам'ятали ту годину, коли страх не панував над душею, нікого було боятися. Людина і звір любили одне одного. Це означає, що ніхто не шкодив нікому, а, навпаки, допомагав один одному.
Чи можеш ти собі уявити, що зустрілися чоловік і лев і ніхто не боїться одне одного? Так, вони зустрілися – маленька людина, чисте дитя, і звір, який не знає страху, злості та агресії. Війна не починалася ще, і на Землі панує світ.
Чи можеш ти уявити, що світ живої природи і людина вспомнили той первісний час, коли вони поважали одне одного братиками? Як брат, людина допомагала своїм молодшим брати. Вони довіряли одне одному, ділилися їжею.
Двоє друзів, двоє братів, які допомагають одне одному. Постарайся згадати, і уявити, і повернути той дивний стан, що може поєднати всіх, хто живе.
Світле майбуття
Сіре пожовкле листя колихалося тихо і повільно, та нагадувала рухи матері, яка колишала своє дитя, падаючи від утоми. Була зима, але вона була дуже теплою. І вдосвіта, в той час, коли зовсім немає світла, горільний загорівся вогнем. Це запалав вогонь боротьби. Він палав і палав, і до нього йшли діти славної Матері – Неньки України. Вони йшли і йшли, пробиваючись крізь морок ночі. Вони йшли, але не були впевнені, чи на правдивий шлях вони потрапили, чи ні. І вдруге небо осяялося спалахом. Це вогонь запалав серед ночі, охопивши своїм жаром серця воїнів. І цієї миті вони зрозуміли, куди йти, бо світло зоріло в їхніх душах. Вони йшли туди, в тому напрямку, де бачили спалахи. Багато хто з них йшов, щоб не повернутися. Але Маті знала про це.
«Ой гой ти, лиха часенько! Ой лишенько моє, лишенько, – тужила Мати, – це ж мої діти!»
Але діти не чули її. Вони бігли вперед, назустріч вогню, бо ізбавившись від страху, вони думали, що ніщо не може перемогти їх силу і волю. Вони хотіли пізнати, чи є правда в цьому світі, але темрява ночі, як великан-людожер, упіймала їх у собі, затьмаривши розум.
А Мати – Ненька Україна – хиталася в журбі і співала свою тужливу пісню, бачачи все. Так було не вперше, так повторювалося неодноразово. І після враження Мати засинала від горя і болю на довгі роки, а то й віки.
І тепер, коли все повторилося знову, Мати вийшла, щоби проводити своїх синів. Вони почули далекий поклик і йшли на спалахи вогню. І їй, великій Матері, залишалося лише одне – затуляти обличчя руками і хитатися від горя, співаючи сумні пісні. Але цього разу, коли вона хотіла зробити так само, як завжди, вона побачила вгорі дивну білу цятку на небі. Цятка швидко збільшувалася і зробилася подібною до птиці. Так, біла птиця розпростерла свої крила над нею і створила їй захист. І вона побачила, що до неї йде маленька дитина. Мати простягла до нього обійми і пригорнула до себе. Це було мало Янголятко. Воно мало крильця, воно прийшло до Матері в той час, коли її серце хиталося від болю. Мале дитя обійняло Матір – Неньку Україну, і вона зрозуміла: це дитя – це її майбутнє, це дитя – це всі ті діти, які мають прийти в цей світ, вони мають крила і вірять у Неї. Біла птиця над головою їй створила захист, вона відчувала вперше, що таке Любов Батька, бо дитя, яке вона тримала, було і Його дитям.
Темну ніч розвіяли досвітні вогні. Полум'я не згасало, але вже перші промінчики торкалися ладон, а дитя, яке тулилося до неї, прагнучи захисту, посміхалося. Воно дивилося чистим і зрозумілим поглядом малої дитини.
- Мамо! Буде світло?
– Буде, моє дитятко, буде. Все буде, і любов буде, і світло буде, бо впереді моїх синів ідуть віра і надія, які незламні.
- Мамо! Світле майбутнє, воно є?
– Воно вже тут, воно стоїть поруч із тобою – побач його. Він бачиш, з'явилася маленька цяточка – це блакити неба. Глянь! Світло прочиняє свої Ворота. А там… Ой дітонько, я хочу, щоб ти сам розповів мені, що ти бачиш.
- Мамо! Сонце! Сонечко з'явилося, його ще ніхто не бачить, його бачу я, бо ти велика і високо тримаєш мене на своїх руках. Я бачу золотий диск Сонця, він з'являється. І, про велике диво! З нього на Землю, як у прадавні часи, коли Земля звалася Раєм, з чотирьох боків лине і ллється біле світло. Воно ллється із середини Сонечка.
– Таке світло зветься Любов'ю, моє дитя, воно прийшло до нас крізь темряву ночі, крізь великі заслоні темних хмар. Це мої діти, які пішли в цьому напрямку, зуміли розчинити Темряву, віддавши найдорожче, що мали, – свою життя. Вони казали: «Хай буде Світло! Нехай темрява Ночі, як дикий звір, з'їсть сама собі!» Але Темрява в ту мить стала людожеркою, вона забрала моїх синів, та в ту мить ти прийшов до мене, щоб захистити мою душу від болю.
- Мамо! Я прийшов до тебе, щоб стати твоїм сином, який матиме крила, який відродить усе, що забрала тьма.
Мати усміхнулася, бо це ж каже дитя, поживемо – побачимо.
– Але, мамо, я зрозумів ті, чого не зрозуміли мої брати, – світле майбутнє треба кликати, закликати, тому я хочу заспівати йому пісеньку.
І маля заспівало:
«Світле майбутнє, прийди, прийди, золотом Сонця нас усіх прохопі.
Світлом рожевим нас освіти, розум наш чистий нам поверни.
Ми дихатимемо чистим повітрям з чистого майбуття,
Ми віритимемо у світі єдність, бо наша доля така.
Ми будемо щирі, завзяті, цікаві. Нам усім, усім пощастити.
У злагоді світу велика воля поруч із любов'ю стоїть.
Нам треба зараз багато робити, світ у руїнах лежить,
І наша частка нині велика - праця добро вже творити.
Ми перейшли всі кордони та стіни, що застилали нам світ.
Зараз велике яскравіше Сонце над усім світом стоїть.
Ми будемо жити, як жили ті предки, що відродили наш світ.
Славні герої великою працеюю новим збудують цей світ.
Дружно і разом підемо в загони, щоб працювати і жити.
Нас легіони, великих і добрих, – Янголів військо стоїть.
Наше майбутнє тверде, незламнене – будемо в злагоді жити.
Сам Бог-Творець нині з нами святкує, також весь білий світ.
Ніхай так буде, і так уже є!
Мати обійняла свого синочка, поцілувала і подумала:
«Яке розумне і світле дитя мені подарував Бог!»
Січень 2014р
Сказочка про минуле
Жили колись чоловік і дружина – Велес і Навна. І було в них троє синів. Коли вони підросли і стали дужими добрими легінями — гарними юнаками-богатирями, пішли вони шукати своє щастя у тридесяте царство, тридев'яте королівство — за тридев'ять земель. Розійшлися брати, полишили рідний дім, рідну земельку. Кожен пішов шукати свою частку. Один дійшов далеко — до місць, які згодом були названі Московією, другий вийшов з місця, де протікала красуня-річка Рось, і на згадку про неї назвавши свій простір Білою Россю, а третій залишився на березі рідної річки Дани (нині Дніпро) , вважаючи її славною матір'ю-захисницею для нього та його майбутніх нащадків Він залишився на краю місця свого народження, своєї коліски. Братам судилося кожному знайти свої землі для проживання, зі своїми багатствами та забарвленнями, обжити їх, знайти там свою любов, створити свої сім'ї у квітучих поселеннях. Діти кожного з братів виростали вільними людьми, відрізняючись мужністю та сміливістю. Їхні матері були найкращими представницями місцевих племен і мали свої особливості. Діти братів увібрали в собі і силу родів батька і матері, і всі складові тієї землі, того краю, що став їм рідним. І кожен куточок, кожен простір Землі має своє звучання. Він формує душі, що живуть на ньому по-своєму. Він створює свої умови для дорослішання та сприйняття світу. Три брати створили свої сім'ї, утворили рід, а після — незалежний народ. І люди - нащадки трьох братів - унікальні по-своєму, мають свою культуру і своє звучання мови, і нині це три різні народи, що мають один спільний корінь.
Три брати почали свій шлях з однієї території і пішли біля трьох різних боків, і кожен зупинився в тому місці, яке було йому близьке. Один із братів далеко не пішов. Він зупинився біля благодатного місця на кручах Дніпра, або, як казали тоді, річки Дані. Він знайшов місце, яке йому особливо понравилося, але не знаючи чому.
А в цьому місці за прадавніх годин жили великі люди — атланти. Вони багато чого могли, вони багато знали, вміли. Вони знали і відчували, що в цьому місці на той час пульсувало серце Землі. Вони багато чого знали, вони навчилися жити гармонійно, поважати і Отця Небесного і Матір Земну, керувати долею, не лише своєю, а й світу. Вони були добрі, відкриті, великодушні і володіли силою, з якою ніхто не хотів змагатися. Багато століть там не було ані війн, ані конфліктів, ані злості, ані агресії. Вони створили Раду мудреців - Хранителів Знань. Саме вони і були правителями цієї землі. І ці мудреці могли ті, що нині нам може здатися дивом — пересували каміння думкою, створювали бар'єр від негативної енергії, зупиняли все грубе, все, що не несе блага. Їм не було притаманне прагнення земних благ і накопичення матеріального багатства, бо вони володіли всім, чого вимагали.
Пройти посвяту в мудреці можна було через проходження особливих життєвих етапів – навчань, і один із етапів – етап воїна. Воїнами ставали ті, хто загартовував своє тіло і водночас розум, хто стояли на варті честі і совісті, на сторожі людської гідності. Воїни готувалися як розумні, освічені, розвинені особистості, що гармонійно розвинули в собі тіло і дух. Воєнство було насамперед воїнством сили волі і духу, згуртованих єдиною думкою людей, що володіють величезною силою. І цю силу вони використовували лише на благо, лише для добра і захисту слабких і немічних.
Вони мали свої відмінності, їх виділяли чуби — довгі волосині по центру голови. Вся голова була виголена, і лише по центру, в ділянці джерельця, залишалося недоторканним волосся, яке в жодному разі не можна було стригти. Цей чуб символізував нерозривний зв'язок людини з Богом-Творцем. Цей чуб був символом невичерпної сили. І були ті, хто посвячував своїх дітей від народження цьому воинству, яке розвивало в них надзвичайні здібності.
Але настав темний годинник — день змінився на ніч, і тоді славні воїни були захоплені зненацька. Їх загубила довірливість, якась дитячість, наївність та доброта. Довгий час ця земля жила мирно, не знала нападів і війн. За цю годину люди втратили пильність і здатність розрізняти. Вони були надто відкриті і ділилися своїми знаннями, секретами і таємницями з тими, хто замислив лиху. Так методами самих же воїв вони були знищені. Сила, використана не на благо, знищила славний народ, а тоді всю цивілізацію. І ще довго ці землі стогнали від болю і крові. Так загинула велика цивілізація.
Та пройшов час і до цих земель наблизився світлий юнак — один із братів. Він зупинився у місці, яке було колись центром великого народу минулої расі. Народ атлантів зник разом зі своєю цивілізацією за законом чергування, загинула велика частина людей, а інша була захоплена в повне життя і розсіялася по світу. Але його змінила нова раса людей, а пам'ять і великі надбання великого народу не загинули, не зникли, не канули в Лету. Згодом на місці біля річки-матері Дані виросло поселення, а потім містечко Мая Дана, яке все росло і росло. І на вулицях того містечка стали з'являтися хлопці, що ростили чуби. Вони стали називати собі козаками, або спочатку Кі – Аз – Ка – (Кі – зв'язок з Галактикою, Аз – людина-бог, Ка – Божественна душа) – ми, ─ людина, пов'язана з Богом, що володіє силою, що має стати богом. Сам простір сприяв тому, щоб ті, хто жили в ньому, багато чого згадали, відкрили, дізналися. І той брат, котрий прийшов і зупинився в цьому місці, мав дуже чуттєву, тонку і добру душу. Він був талановитий. І передавши свої здібності дітям. Цей народ оберігав Дух-Покровитель, який спочатку був як мале дитя також наївний і добродушний. Але колишні зв'язки накладали і повторювали свою подієву канву минулого. І велике воєнство козаків зберігало свою свободу, маючи символом непобедную волю, і в битвах перемагало, а згодом — наївно втрачало свою свободу, скоряючись меншій силі. Так працювали колишні зв'язки, колишні образи минулого вливались у сьогодення та майбутнє. Багато століть минуло, і славний народ увесь час намагався зберегти собі і здобути свободу і часто потрапляв у ловушку — йому, як дитині, давали трохи «сладкого», а іноді й «гіркого», щоб після змусити робити те, чого він не хотів.
Воля, воля нахилилася ти, як червона калина, і Славна Країна засмутилася на довгі віки.
Народ славної Матері-Богіні-Дані - ріки життя атлантів - У-К(а)-Ра-Ї-нці – народ, що має сонячну (Божественну) підтримку, або Божественну допомогу Бога Любові. Безумовно, що атланти, хоч і погибли, проте спромоглися зберегти своє надбання в пам'яті землі, в пам'яті тієї території, на якій вони проживали. Безумовно, що були серед них і ті, хто передбачав багато і зуміли спасти частину своїх жінок і дітей, які змогли втекти до моря, які змогли дійти до місця сили під назвою Галілея. Там невеликою колонією влаштувалися нащадки атлантів. Вони часто йшли з міст, коли їхні думки не приймалися і не сприймалися тамтешнім співтовариством. Вони створювали міста Світла, називали собі Дітьми Світла.
Їхні думки і там згасли, але вони зробили своє діло — закл.иколи Христа на Землю. Вони відкрили Йому дорогу в цей світ. Вони допомогли Йому багато згадати і пізнати.
Є місця сили на Землі. За них завжди йде бій. І це боротьба між енергіями за життя, між різними силами, які бажають її використати. Нині полюси Землі зсуваються і наближаються до точки збігу, яка була визначена атлантами як місце сили — Серце Землі. І це місце нині збіглося із містом Київом. І за цю точку йде боротьба. За цю точку йде протистояння.
Колись атланти зазнали поразок, їм довелося позбавити Землю. Але нині певна їх частина втілена - вони тут. Вони прийшли, щоб виграти бій, щоб зробити те, чого не зуміли зробити раніше. Вони мають розв'язати вузли колишніх помилок. Вони мають багато чого згадати. Насамперед свій символ — сяючий золотий диск світила і в центрі — хрест і тризуб — символ непереборної волі. Вони мають згадати свій девіз: боріться і переможете, шукайте і знайдете і не здавайтесь, бо з вами Божественна сила! Разом ми сила! У єдності світу – світ! Гармонія та любов, світло і добро!
І знову, як і в ті давні години, відчиниться Брама і нова ера змінити колишню, змінити одна цивілізація іншу, щоб цього разу все сталося інакше — розчинитися все темне, все грубе, все, що не має сили, відчиняються Ворота Світла, і розквітнути на цій Землі і Слава і Воля,
і тоді всім братам-українцям усміхнеться доля.
Зникнути всі вороженьки, як роса на сонці.
Всі тут будуть жити з любов'ю у своїй сторонці.
Душу й тіло зберегли ми і нашу свободу,
показали, що ми браття козацького роду.
А завзяття, праця щира свого довела
Вже ся воля в Україні звучала піснею.
Вся Україна відродилася, гомонити степами,
України Слава й Воля ллється над полями.
А Дух України, який пробудився від багатовікового сну, дивуватися на своїх рідних дітей, що підросли, дивуватися на всіх, хто народився і живе на його території з очікуванням. Він очікує від кожного багато чого, він очікує від кожного, хто опинився на його території біля берегів Дніпра – на Май – Дані, — сили і твердості, любові і мужності, віри та надії в те, що всі світлі мрії у майбутню світлу частку втілятися.
І буде так!
Листопад 2013р.