Сказки для детей и взрослых


Соснова шишка

Сосновий ліс співає, шумить, і маленька шишка, не втримавшись на дереві, обірвалася. Вона впала і вперше відчула землю. Їй тут сподобалося. Земля стійка, хоча гойдатися на гілках приємніше, веселіше і цікавіше.

Шишка на землі лежить і думає: для чого вона впала і для чого вона сюди потрапила?

Не довго їй довелося мріяти, коли під сніговою ковдрою вона заснула і проспала зиму всю. Зима її накрила сніговою ковдрою, і лише прокинувшись, їй захотілося знову побачити світло.

Зібравши всю свою силу, вона стала тягтися до світла. Їй нелегко довелося, та всі її старання не були марними. І незабаром діти побачили паросток зелений, що радіє життю. Зелені голочки гойдалися на вітрі і тихо наспівували в такт пісні вітру і дощу, тяглися до сонця,  виявляючи вічний плин життя.

Пролунав тихий сміх, і перші промені сонця потяглися до землі. Тихо і зачаровано стояла маленька істота і дзвінким розсипом капежу сміялася. Що викликало сміх? Відчуття прекрасного – навкруги чудової краси краєвид. Ось снігові гори вітають пухнасті хмари. Ось тиха річка заблищала під промінням сонця. А ось і лісові звірі вийшли на водопій. В усьому гармонія і спокій, умиротворення і радість.

Заплющ очі і постарайся побачити цю чудову красу. Уяви її собі і привітай все, що  радіє життю.

Ким була це маленька істота?

Хто це був, як ти гадаєш?

Розкажи і намалюй.

 

Різдво

Ця притча, вірніше маленька бувальщина, розказана для того, щоб ти вчився не лише слухати, а й уявляти розказане. Мова піде про тихий вечір і маленький сільський будиночок, про його мешканців.

Вечір. Чути тихе шелестіння поснулих трав. Це вітерець співає їм свою колискову пісеньку, і місяць сяючим серпом визирає з-за хмар. Погода благодатна, і повітря наповнене свіжістю. У маленькому затишному будиночку запалився вогник, і всі мешканці будинку зібралися в одному місці, із захопленням розглядаючи когось.

Але кого? Як ти гадаєш?

Прочини тихенько незамкнені двері і зайди до будинку, бо сьогодні двері відчинені для тих, хто може розділити радість.

Кого ти бачиш?

Хто там?

Чи бачиш маленьке дитя, що викликає захват і захоплення у всіх присутніх? Усі з надією і радістю дивляться на нього. Його тримає щаслива мати, даруючи йому погляд, повний ніжності, ласки і любові, з усмішкою розглядаючи його.

Хто ти, нова людино, що прийшла у цей світ?

Ким ти будеш?

Чи будеш сміливою і радісною, доброю і чуйною, адже багато чого залежить від тебе, від твоєї сили?

Ти зможеш відновити втрачені зв’язки, ти зможеш жити у просторі нового проживання, виключаючи все грубе і віджиле.

Поглянь на небо. Чи бачиш білого птаха, що летить? Він летить до тебе. Прийми його і скажи: «Я приймаю цей світ і все, що живе у ньому. Я житиму на цій Землі в любові і злагоді з усіма, що живуть тут.

Мир всьому існуючому!

Хай відновиться невидимий зв’язок через любов усього живого на планеті!

Я житиму в гармонії з усім

Квітка

Погляд ніжний і ласкавий упав на зворушливе творіння Землі. Ніжна й дивовижно гарна квітка стояла в оточенні посестер. Її пелюстки були рожевими, і світло сонця робило їх променистими.

Крапля роси заблищала діамантовим розсипом, різнобарв’ям переливів кольору. Світ комах з радістю брав участь у житті світу рослин.

Подивись уважно й дуже обережно на квітку, що росте поруч. Ти бачиш, як напрочуд красиво вона зроблена? Як пелюстки прикріплені на стеблі, як ніжні пилячки стикаються з маточкою? Квітка – жива. Вона дихає, відчуває, нехай не так, як ти, та все ж відчуває. Скажи їй добре слово – і вона відчує його. Ти сильний і сміливий, і квітка, як і будь-яка рослина, перед тобою – ніжне й трепетне створіння. Постав собі запитання: що таке краса? І вислови, що ти відчуваєш.

Чи відчуваєш ти, що всі рослини живі, що з ними можна спілкуватися, що вони відчувають тебе?

Про Божественну любов

Як виявляє свої почуття море? Вітер? Людина?

Як ти відчуваєш проявлену в різних формах життя любов Бога-Творця?

Вітер колише трави, обвіває їх, він же й піднімає хвилі моря. Всі відчувають його настрій. Усі здатні радіти життю й відчувати тривогу.

Подумай, для чого тобі дане життя?

Для пізнання його. Пізнання й проявлення себе в цьому світі. Ти прийшов у цей світ для пізнання й прояву своїх почуттів. Одним з головних почуттів є любов і її якісно вищий ступінь – Божественна любов.

Що це? Що є Божественна любов?

Це можливість глибокого самовираження, можливість віддачі, дарування своєї любові, не вимагаючи нічого навзамін. Це стан радості від цього великого почуття, яке переповнює серце.

Що це за почуття? Це почуття ніжності і спокою, почуття радості і щастя, коли весь світ сяє яскравими барвами й серце завмирає від захвату. Маленьке дитя так відчуває близькість із мамою, і ці почуття назавжди залишаються в пам’яті, і ти знаєш і пам’ятаєш, що таке любов.

А любов Божественна – це те почуття, що повністю охоплює тебе й занурює в стан блаженства і радості, умиротворення. Ось воно, справжнє щастя – любити все живе й відчувати любов у відповідь, таку ж, яку відчуває Творець до Своїх творінь.

Щастя, радість і блаженство – ось основні складові Божественної любові. Це той великий магніт, що утримує життя на Землі.

Любов – це стан Бога-Творця, це те велике почуття, що прийде до тебе через радість.

Сон радості

Одного разу тиха пташка заснула, і приснився їй такий сон. Яскраві крапельки роси світилися навкруги райдужним сяйвом. Безліч маленьких пташок сиділи навколо на гілках дерев і трепотіли від радості.

Що викликало в них радість? Світанок, що наближався. Теплі промені Сонця – вони пестили й зігрівали їх. Вони несли Світло і радість. Наша пташка спурхнула й підлетіла до інших пташок. Ласкаві промені торкнулися її, і всі разом вони заспівали пісню світанку, виконуючи танець радості, купаючись у теплих сонячних променях.

Пташка прокинулася й побачила, що вона не одна – безліч її братів і сестер прилетіли сюди зустрічати схід Сонця. Вони почали співати гімн Сонцю, і кращий співак зграї виводив свої трелі, інші підспівували йому.

Маленька пташка завжди раніше мовчала. Вона була тихою і боязкою. Вона полюбляла самотність, але раптом вона згадала свій сон і чудову пісню світанку. Вона стрепенулася, спурхнула й влилася в зграю, в коло танцюючих і співаючих птахів. Радість охопила її. Вона заспівала свою дивовижну пісню. Всі пташки змовкли й уважно слухали її. Це була нова пісня, так в їхній зграї не співав ніхто. І в цей день маленька пташка відчула себе найщасливішою.

  

Маленька зірка

Давай злетимо так високо, що світ Землі залишиться далеко внизу. І вся Земля буде сприйматися нами як планета. Ми летимо у космічний простір на зустріч із зіркою, що недавно народилася. Вона здаля вітає нас. Вона рада нашій зустрічі. Вона поки ще новонароджене дитя, мале і беззахисне, але таке, що пізнає життя.

Ось і зараз зірка вітає нас. Вона простягає до нас довгі промені, утворюючи коридор – лінію білого світла. І ми летимо вже у цьому коридорі, що складається з безлічі світлових іскор.

Як красиво! Все виблискує і світиться. Ми чуємо дивовижно ніжні звуки – це голос зірки. Ми наблизились до зірки, яка вперше зустрічається з людиною.

Що ти хочеш їй сказати?

Як привітати?

Заплющ очі і спробуй побачити нашу зірку.

 

Білий кінь

 

Ранок. Відчуття свіжості пробудило коня. Він змахнув довгою білою гривою і побіг лісом. Добігши до кінця лісу, він зупинився й оглянув новим поглядом знайомий йому з дитинства пейзаж. Ось вони, ліс і поле. Ось озеро, що виблискує під променями сонця. Кінь радісно заіржав, і луна прокотилася всім лісом. І відчуваючи радість у душі, щось невловимо нове, кінь глянув на лісову квітку й задумався: чому розцвітає квітка і чому вона така гарна? Чому вона так пахне?

Повз нього пролетів яскравий птах. Кінь підвів очі й задумався: куди летить цей птах і про що цей птах так чудово співає?

Він поглянув на озеро й відчув ніжний подих вітерця. Кінь відповів йому звуками вітання й задумався: про що співає вітер?

Він поглянув на поле, яке було схоже на водяну гладінь, і подумав: чому так красива природа?

Він підвівся на задніх ногах угору, радісно вітаючи все живе, відчуваючи в душі своїй захоплення, відчув свою єдність зі світом.

Музика

 

Є дивовижні звуки. Це звуки музики. Вони виявлені в звуках природи. Якщо уважно їх слухати, то можна багато чого почути, почути не лише звуки природи, але і її настрій.

Що для тебе є музика? Чи чув ти такі звуки, що викликали в тобі сильні почуття, змушували тебе відчувати захоплення й любов, смуток і журбу? У мелодіях виявляється настрій природи, планет і зірок через космічні звуки.

Є співаючі планети. Їхні звуки чутні при наближенні до них. Іноді ці звуки такі прекрасні, що бажають проявитися для людини.

Усе в природі має свій звук, хай навіть не завжди чутний тобою. Лісові звірі видають звуки, також і птахи. Є звуки дощу, вітру. Є звуки моря. Вони різноманітні, як звуки тихі штилю і грізні звуки прибою. Та звуки музики мають свій особливий гармонійний ряд, що виявляє настрій. Тиха, ніжна колискова пісня відрізняється від маршу. Прислухайся до звуків музики, що виявляють різні настрої. Спробуй відчути, що виявляють ці звуки. Чи можеш ти відчути ці звуки настільки, що побачиш, що вони виявляють?

Звуки музики складаються з першозвуків – нот, які, можливо, відомі тобі: це до, ре, мі, фа, соль, ля, сі.

Послухай уважно ці музичні звуки й визнач, який звук найближчий тобі.

 

 Мурашка-шукач

 

Почало світати, і краплі роси впали на трави. І маленька мурашка, напившись найчистішої вологи, продовжувала свою подорож.

Куди йде вона?

Що шукає?

Вона шукає мудрого вчителя, того, хто відкриє їй таємниці світу. Вона подалася в путь. Вона шукає скарби – знання, які вона принесе своїм побратимам, і вони зможуть по-новому жити, вчити дітей, будувати свої багатоповерхові житла.

Хтось має принести ці знання, хтось має виявляти нове бачення світу, дозволяючи при цьому всім по-новому дивитися на світ.

Мурашка була такою. Вона з радістю прийняла своє завдання, з радістю вирішила йти на пошуки знань. Вона вивчала й осягала таємниці світу. Вона сприймала все з радістю. І світ відповідав їй тим же. Ось зараз вона збагнула дивовижний смак найчистішої вологи й задумалася над її походженням. Ось вона побачила, як хмара закрила сонечко, і грянув грім, і засвітила блискавка. Ні, вона не злякалася. Вона задумалася, бо вона була спостережливою і уважною. Вона навчалася жити в пізнанні навколишнього світу. Мурашечка щовечора замислювалася, що подарує їй день прийдешній. Яке нове відкриття здійснить вона? Вона уявляла, що повернеться в рідний мурашник і розповість усім про те, що вона знайшла наймудрішого вчителя – Природу. Саме вона навчила її багато чого, подарувала великі знання, відхилиивши завісу над багатьма таємницями Творця.

 

 Слон і метелик

 

Слон спить і бачить сон: він літає, і уві сні він – метелик. У нього ніжні, тонкі помережані крила. Він – маленький легкий метелик, який пурхає біля усміхнених квітів, шепочучи їм ласкаві слова, насичуючись солодким нектаром.

О, як приємно літати, але як неприємно бути таким маленьким, тендітним і беззахисним! І метелик мріє стати великим і сильним, найбільшим і найсильнішим. Він мріє поглянути на світ з висоти, відчуваючи себе сильним і могутнім. Безтурботно пурхаючи, метелик мріє стати розумним, великим і сильним.

Раптом пролунало якесь шурхотіння, і легкий дотик розбудив слона. Він відсахнувся й побачив: це маленький і ніжний метелик доторкнувся до нього. Поцілувавши білу квітку, він полетів далі у пошуках нової квітки-співрозмовника.

– Як добре бути метеликом! – подумав слон, насилу підводячись.

Сонце і душа

Прислухайся до звуків природи. Прислухайся і відчуй, що бажає мовити своїм співом птах? Про що шепочуть трави? І що відчуваєш ти, підставляючи свої долоні  під ласкаве проміння Сонця?

Сонце веде розмову з твоєю душею. Воно, як мати, ласкаво обіймає, зігріваючи. Воно дає тобі тепло і тихо й ніжно шепоче тобі слова любові. Це дуже тонкий стан, і відстежити його можна лише за виникнення стану спокою і розчинення.  Ти розчиняєшся у сонячних променях. Ти – живе створіння Всесвіту, ти – жива іскра Творця, і у єднанні із Сонцем, могутнім світилом, ти отримуєш силу Бога, пульсуюче, живе послання.

Сонце і душа єднаються у пориві щирих почуттів. Сонце дарує, даруєш і ти. Ви обмінюєтесь своїми почуттями, і Велика Душа спілкується з душею людською. Ви спілкуєтесь на найтоншому і найпроникливішому сприйнятті – серцевому, адже Сонце – це пульсуюче бризками вогню світило. Воно охоплює своєю енергією усі живі душі планет.

 Ніжність і ласка, але й міць і сила. Сонце і душа. Тонкий, дуже тонкий зв’язок між ними. Вони поєднані променями, бо душа – це і є маленьке Сонце. Вона може випромінювати Світло. Вона може світити і звеселяти світ власним Світлом. Дві душі завжди знайдуть спосіб для спілкування. Дві душі можуть спілкуватися мовою дотиків, мовою зрозумілою і доступною.

Простягни руки до проміння Сонця і відчуй, як ласкаві часточки входять у тебе, наповнюють тебе любов’ю. І в ту мить, коли ти збагнеш, що дарує Сонце, ти забажаєш відповісти йому через серце, через почуття любові у відповідь.

Вогонь, Вода та Повітря

Одного разу зустрілися Вогонь, Вода і Повітря і побачили прекрасну планету. Вона була чиста і ніжна, як перлина.

– Я хочу проявити свою силу на цій планеті, – сказав Вогонь. – Я пройду в надра її, і на ній зможуть жити багато живих істот, бо я зігріватиму їх.

– Я теж хочу стати тією живлющою вологою, що напоїть і дасть рух і зростання всьому живому, – сказала Вода.

– А я створю дивовижний простір єднання, дихання Життя, і всі живі істоти зможуть відчувати свою єдність через мене, – сказало Повітря.

І планета прийняла їх, і вони стали частиною її. Тепер Вогонь, Вода і Повітря стали єдині з планетою, що прийняла їх, планетою, якій дали назву Земля. І сама Земля тепер носить в собі Вогонь, омивається Водами океанів, морів, річок і озер і захищена живим простором – Повітрям, і сама планета стала живою і люблячою, бо дає життя всьому живому.

 

Лісова історія

В одному маленькому лісі виріс молодий кущ. Він насолоджувався життям, і його сильна і єдина гілка розквітла – вкрилася красивими квітами. Але тут до лісу вбігла якась швидка істота і поламала єдину квітучу гілку куща. Здавалося, що життя куща припинилося – залишилося лише його коріння. Та наступної весни він зібрав всю свою силу, і відразу чотири паростки з`явилися з-під землі. Чотири гілки вкрилися квітами, але тут прибігли галасливі маленькі діти та зламали всі гілки.

Засумував кущ, знову лише коріння потужне і сильне залишилися у нього.  Наступної весни шість бруньок дали пагони, і з кожного пагона з’явилося ще по одному сильному паростку.

Кущ зацвів пишним цвітом, і тепер підбігле дрібне звірятко вже не змогло перегризти його, а лисиця, що підбігла, змогла сховатися під ним від дощових крапель. Але тут з’явилася маленька дитина, вона намагалася зламати відразу всі гілки і не змогла, бо вони наповнилися такою силою, що всі разом їх вже не можна було зламати.

День був сонячний. Чути було звуки музики. Вони виявлялися через спів птахів, дзижчання комах, бекання овець. Повітря спекотне. У такий день зустрілися двоє друзів. Вони давно не бачилися і зраділи зустрічі. Вони були маленькими, але згадали, що дуже давно вони зустрічалися вже й розлучилися. Вони зберігали у своїй пам’яті спогади про ті часи, коли світ був влаштований інакше. Вони пам’ятали той час, коли страх не панував над душею, нікого було боятися. Людина і звір любили одне одного. Це означає, що ніхто не шкодив нікому, а, навпаки, допомагав один одному.

Чи можеш ти собі уявити, що зустрілися людина і лев і ніхто не боїться одне одного? Так, вони зустрілися – маленька людина, чисте дитя, і звір, який не знає страху, злості й агресії. Війна не починалася ще, і на Землі панує мир.

Чи можеш ти уявити, що світ живої природи і людина згадали той первісний час, коли вони вважали одне одного братами? Як брат, людина допомагала своїм молодшим братам. Вони довіряли одне одному, ділилися їжею.

Двоє друзів, двоє братів, які допомагають одне одному. Постарайся згадати, і уявити, і повернути той дивний стан, що може об’єднати всіх, хто живе.

 

Світле майбуття

Сіре пожовкле листя колихалось тихо і повільно, та нагадувало рухи матері, яка колише своє дитя, падаючи від втоми. Була зима, але була вона дуже теплою. І вдосвіта, в той час, коли зовсім немає світла, обрій загорівся вогнем. Це запалав вогонь боротьби. Він палав і палав, і до нього йшли діти славної Матері – Неньки України. Вони йшли і йшли, пробиваючись крізь морок ночі. Вони йшли, але не були впевнені, чи на правдивий шлях вони потрапили, чи ні. І раптом небо осяялося спалахом. Це вогонь запалав серед ночі, охопивши своїм жаром серця воїнів. І в цю мить вони зрозуміли, куди йти, бо світло зоріло в їхніх душах. Вони йшли туди, в тому напрямку, де бачили спалахи. Багато з них йшли, щоб не повернутися. Але Мати знала про це.

«Ой гой еси ти, лиха годинонько! Ой лишенько моє, лишенько, – тужила Мати, – це ж мої діти!»

        Але діти не чули її. Вони бігли вперед, назустріч вогню, бо позбувшися страху, вони вважали, що ніщо не може перемогти їх силу і волю. Вони хотіли пізнати, чи є правда в цьому світі, але темрява ночі, як велетень-людожер, впіймала їх у себе, затьмаривши розум.

А Мати – Ненька Україна – хиталася в журбі і співала свою тужливу пісню, бачачи усе. Так було не вперше, так повторювалося не раз. І після поразки Мати засинала від горя і болю на довгі роки, а то й віки.

І тепер, коли все повторилося знов, Мати вийшла, щоб проводити своїх синів. Вони почули далекий зов і йшли на спалахи вогню. І їй, великій Матері, залишалося тільки одне – затуляти обличчя руками і хитатися від горя, співаючи сумні пісні. Але цього разу, коли вона хотіла зробити так само, як завше, вона побачила вгорі дивну білу цятку на небі. Цятка швидко збільшувалася і зробилася подібною до птаха. Так, біла птаха розпростерла свої крила над нею і створила їй захист. І вона побачила, що до неї йде мале дитя. Мати простягла до нього обійми і пригорнула до себе. Це було мале Янголятко. Воно мало крильця, воно прийшло до Матері в ту годину, коли її серце хиталося від болю. Мале дитя обійняло Матір – Неньку Україну, і вона зрозуміла: це дитя – це її майбутнє, це дитя – це всі ті діти, які мають прийти в цей світ, вони мають крила і вірять в Неї. Біла птаха над головою їй створила захист, вона відчувала вперше, що таке Любов Батька, бо дитя, яке вона тримала, було і Його дитям.

Темну ніч розвіяли досвітні вогні. Полум’я не вгасало, але вже перші промінчики торкалися долонь, а дитя, яке тулилося до неї, прагнучи захисту, посміхалося. Воно дивилося чистим і ясним поглядом малої дитини.

– Мамо! Буде світло?

– Буде, моє дитятко, буде. Все буде, і любов буде, і світло буде, бо попереду моїх синів йдуть віра і надія, які незламні.

– Мамо! Світле майбутнє, воно є?

– Воно вже тут, воно стоїть поруч із тобою – побач його. Он бачиш, з`явилася маленька цяточка – це блакить неба. Поглянь! Світло прочиняє свої Ворота. А там… Ой дітонько, я хочу, щоб ти сам розповів мені, що ти бачиш.

– Мамо! Сонце! Сонечко з`явилось, його ще ніхто не бачить, його бачу я, бо ти велика і високо тримаєш мене на своїх руках. Я бачу золотий диск Сонця, він з`являється. І, о велике чудо! З нього на Землю, як в прадавні часи, коли Земля звалася Раєм, з чотирьох боків лине і ллється біле світло. Воно ллється з середини Сонечка.

– Таке світло зветься Любов`ю, моє дитя, воно прийшло до нас крізь темряву ночі, крізь великі заслони темних хмар. Це мої діти, які пішли в цьому напрямку, зуміли розчинити Темряву, віддавши найдорожче, що мали, – своє життя. Вони казали: «Нехай буде Світло! Нехай темрява Ночі, як дикий звір, з`їсть сама себе!» Але Темрява в ту мить стала людожеркою, вона забрала моїх синів, та в ту мить ти прийшов до мене, щоб захистити мою душу від болю.

– Мамо! Я прийшов до тебе, щоб стати твоїм сином, який матиме крила, який відродить все, що забрала темрява.

Мати усміхнулась, бо це ж каже дитя, поживемо – побачимо.

– Але, мамо, я зрозумів те, чого не зрозуміли мої брати, – світле майбутнє треба кликати, закликати, тому я хочу заспівати йому пісеньку.

І маля заспівало:

«Світле майбутнє, прийди, прийди, золотом Сонця нас всіх охопи.

Світлом рожевим  нас освіти, розум наш чистий нам поверни.

Ми будемо дихати чистим повітрям з чистого майбуття,

Ми будемо вірити в світу єдність, бо наша доля така.

Ми будемо щирі, завзяті, цікаві. Нам всім, усім пощастить.

В злагоді світу великая воля поруч з любов`ю стоїть.

Нам треба зараз багато робити, світ у руїнах лежить,

І наша доля нині  велика праця добро вже творить.

Ми перейшли всі кордони і стіни, що застилали нам світ.

Зараз велике яскравеє Сонце над усім світом стоїть.

Ми будемо жити, як жили ті предки, що відродили наш світ.

Славні герої великою працею новим збудують цей світ.

Дружно і разом підемо в загони, щоб працювати і жить.

Нас легіони, великих і добрих, – Янголів військо стоїть.

Наше майбутнє тверде, незламанне – будемо в злагоді жить.

Сам Бог-Творець нині з нами святкує, також увесь білий світ.

Нехай так буде, і так вже є!»

Мати обійняла свого синочка, поцілувала і подумала:

 «Яке розумне і світле дитя мені подарував Бог!»

Січень 2014р

 

Казочка про минуле

Жили колись чоловік і дружина – Велес і Навна. І було в них три сини. Коли вони підросли і стали дужими добрими легінями – красивими юнаками-богатирями, пішли вони шукати своє щастя в тридесяте царство, тридев’яте королівство – за тридев’ять земель. Розійшлися брати, полишили рідний дім, рідну земельку. Кожен пішов шукати свою долю. Один дійшов далеко – до місць, які згодом були названі Московією, другий вийшов з місця, де протікала красуня-річка Рось, і в пам’ять про неї назвав свій простір Білою Россю, а третій залишився на березі рідної річки Дани (нині Дніпро), вважаючи її славною матір’ю-захисницею для нього і його майбутніх нащадків. Він залишився у краю місця свого народження, своєї колиски.   Братам судилося кожному знайти свої землі для проживання, зі своїми багатствами і окрасами, обжити їх, знайти там свою любов, створити свої сім’ї у квітучих поселеннях. Діти кожного з братів виростали вільними людьми, відрізняючись мужністю і сміливістю. Їхні матері були кращими представницями місцевих племен і мали свої особливості. Діти братів увібрали в себе і силу родів батька і матері, і всі складові тієї землі, того краю, який став їм рідним.   І кожен куточок, кожен простір Землі має своє звучання. Він формує душі, що живуть на ньому по-своєму. Він створює свої умови для дорослішання і сприйняття світу. Три брати створили свої сім’ї, утворили рід, а після – незалежний народ. І люди – нащадки трьох братів – унікальні по-своєму, мають свою культуру і своє звучання мови, і нині це три різні народи, що мають один спільний корінь.

Три брати почали свій шлях з однієї території і пішли у три різні боки, і кожен зупинився в тому місці, яке було йому близьке. Один з братів далеко не пішов. Він зупинився у благодатному місці на кручах Дніпра, або, як говорили тоді, річки Дани. Він знайшов місце, яке йому особливо сподобалося, але не знав чому.

А в цьому місці за прадавніх часів жили великі люди – атланти. Вони багато чого могли, вони багато знали, вміли. Вони знали і відчували, що в цьому місці в той час пульсувало серце Землі. Вони багато чого знали, вони навчилися жити гармонійно, поважати і Отця Небесного і Матір Земну, керувати долею, не тільки своєю, а й світу. Вони були добрі, відкриті, великодушні і володіли силою, з якою ніхто не хотів змагатися. Багато століть там не було ані війн, ані конфліктів, ані злості, ані агресії. Вони створили Раду мудреців – Хранителів Знань. Саме вони і були правителями цієї землі. І ці мудреці могли те, що нині нам може здатися дивом – пересували каміння подумки, створювали бар’єр від негативної енергії, зупиняли все грубе, все, що не несе блага. Їм не було притаманне прагнення земних благ і накопичення матеріального багатства, бо вони володіли всім, чого потребували.

Пройти посвяту в мудреці можна було через проходження особливих життєвих етапів – навчань, і один з етапів – етап воїна. Воїнами ставали ті, хто гартували своє тіло і одночасно розум, хто стояли на варті честі і совісті, на сторожі людської гідності. Воїни готувалися як розумні, освічені, розвинені особистості, що гармонійно розвинули в собі тіло і дух. Воїнство було насамперед воїнством сили волі і духу, згуртованих єдиною думкою людей, що володіють величезною силою. І цю силу вони використовували лише на благо, лише для добра і захисту слабких і немічних.

Вони мали свої відмінності, їх виділяли чуби – довге волосся по центру голови. Вся голова була виголена, і лише по центру, в ділянці джерельця, залишалося недоторканним волосся, яке в жодному разі не можна було стригти. Цей чуб символізував нерозривний зв’язок людини з Богом-Творцем. Цей чуб був символом невичерпної сили. І були ті, хто присвячували своїх дітей від народження цьому воїнству, яке розвивало в них надзвичайні здібності.

Але настали темні часи – день змінився на ніч, і тоді славні воїни були захоплені зненацька. Їх згубила довірливість, якась дитячість, наївність і доброта. Довгий час ця земля жила мирно, не знала нападів і війн. За цей час люди втратили пильність і здатність розрізняти. Вони були занадто відкриті і ділилися своїми знаннями, секретами і таємницями з тими, хто замислив лихе. Так методами самих же воїнів вони і були знищені. Сила, використана не на благо, знищила славний народ, а тоді і всю цивілізацію. І ще довго ці землі стогнали від болю і крові. Так загинула велика цивілізація.

Та пройшов час і до цих земель наблизився світлий юнак – один з братів. Він зупинився в місці, яке було колись центром великого народу минулої раси. Народ атлантів зник разом зі своєю цивілізацією за законом чергування, загинула велика частина людей, а інша була захоплена в полон і розсіялася по світу. Але його змінила нова раса людей, а пам’ять і великі надбання великого народу не загинули, не зникли, не канули в Лету. З часом на місці біля річки-матері Дани виросло поселення, а потім містечко Мая Дана, яке все росло і росло. І на вулицях того містечка стали з’являтися хлопці, які ростили чуби. Вони стали називати себе козаками, або спочатку Кі – Аз – Ка – (Кі – зв’язок з Галактикою, Аз – людина-бог, Ка – Божественна душа) – ми, ─ людина, пов’язана з Богом, що володіє силою, що має стати богом. Сам простір сприяв тому, щоб ті, хто жили в ньому, багато чого згадали, відкрили, дізналися. І той брат, який прийшов і зупинився в цьому місці, мав дуже чуттєву, тонку і добру душу. Він був талановитий. І передав свої здібності дітям. Цей народ оберігав Дух-Покровитель, який спочатку був як мале дитя також наївний і добродушний. Але колишні зв’язки накладали і повторювали свою подієву канву минулого. І велике воїнство козаків зберігало свою свободу, маючи символом непереможну волю, і у битвах перемагало, а після – наївно втрачало свою свободу, скоряючись меншій силі. Так працювали колишні зв’язки, колишні образи минулого вливалися в сьогодення і майбутнє. Багато століть пройшло, і славний народ весь час намагався зберегти себе і здобути свободу і часто потрапляв у пастку – йому, як дитині, давали трохи «солодкого», а іноді й «гіркого», щоб після змусити робити те, чого він не хотів.

Воля, воля – нахилилася ти, як червона калина, і Славна Країна засмутилася на довгі віки.

Народ славної Матері- Богіні-Дани – ріки життя атлантів – У-К(а)-Ра-Ї-нці – народ, що має сонячну (Божественну) підтримку, або Божественну допомогу Бога Любові. Безумовно, що атланти, хоча й загинули, проте спромоглися зберегти своє надбання в пам’яті землі, в пам’яті тієї території, на якій вони проживали. Безумовно, що були серед них і ті, хто передбачали багато і зуміли врятувати частину своїх жінок і дітей, які змогли втекти до моря, які змогли дійти до місця сили під назвою Галілея. Там невеликою колонією влаштувалися нащадки атлантів. Вони часто йшли з міст, коли їхні думки не приймалися і не сприймалися тамтешнім співтовариством. Вони створювали міста Світла, називали себе Дітьми Світла.

Їхні думки і там згасли, але вони зробили свою справу – закликали Христа на Землю. Вони відкрили Йому дорогу в цей світ. Вони допомогли Йому багато згадати і пізнати.

Є місця сили на Землі. За них завжди йде бій. І це боротьба між енергіями за життя, між різними силами, які бажають її використовувати. Нині полюси Землі зсуваються і наближаються до точки збігу, яка була визначена атлантами як місце сили – Серце Землі. І це місце нині збіглося з містом Києвом. І за цю точку йде боротьба. За цю точку йде протистояння.

Колись атланти зазнали поразки, їм довелося полишити Землю. Але нині певна їх частина втілена – вони тут. Вони прийшли, щоб виграти бій, щоб зробити те, чого не зуміли зробити раніше. Вони мають розв’язати вузли колишніх помилок. Вони мають багато чого згадати. Насамперед свій символ – сяючий золотий диск світила і в центрі – хрест і тризуб – символ непереборної волі. Вони мають згадати свій девіз: боріться і переможете, шукайте і знайдете і не здавайтесь, бо з вами Божественна сила! Разом ми – сила! В єдності світу – мир! Гармонія і любов, світло і добро!

І знову, як і в ті давні часи, відкриється Брама і нова ера змінить колишню, змінить одна цивілізація іншу, щоб цього разу все сталося інакше – розчиниться все темне, все грубе, все, що не має сили, відкриються Ворота Світла, і розквітнуть на цій Землі і Слава і Воля,

і тоді всім браттям-українцям усміхнеться доля.

Зникнуть усі вороженьки, як роса на сонці.

Всі тут житимуть з любов’ю у своїй сторонці.

Душу й тіло зберегли ми і нашу свободу,

 показали, що ми браття козацького роду.

А завзяття,  праця  щира свого доказала  –

Вже ся воля в Україні піснею  звучала.

Вся Украйна відродилась, гомонить степами,

України Слава й Воля ллється над полями.

А Дух України, який пробудився від багатовікового сну, дивиться на своїх рідних дітей, що підросли, дивиться на всіх, хто народився і живе на його території з очікуванням. Він очікує від кожного багато чого, він очікує від кожного, хто опинився на його території біля берегів Дніпра – на Май – Дані, – сили і твердості, любові і мужності, віри і надії в те, що всі світлі мрії в майбутню світлу долю – втіляться.

І буде так!

Листопад 2013р.