Від зірки до зірки. Од серця до серця.

Очей не відвести. Плакучий цей біль...

Колись, через роки минуле озветься

У дні найстрашніших ночей самоти.

 

Не втримати щастя. У розпач спалити.

Вірші дарувати самій же собі.

Хотілось  інакше... хотілось скорити

Незламне життя. Та де ж там мені!

 

Напруги не витримать погляду в вічі,

Цей струм – двісті двадцять- навік розірвать...

Сьогодні нікого в цю мить не покличеш.

Красиві слова вже не наздогнать.

 

На нитку душі нанизати молитви

І вишити небо питанням „ Де ти?.. ”

Покинути душу. Пам’ять спалити.

Напитися суму з річок самоти.